there are things you can’t see

[miss_teardrop]

так боляче, коли тебе не обирають
так боляче, що чоловік на вулиці починає вглядатися у моє обличчя й бачить там щось своє
знайоме
і співчуває
так боляче
я знову йду до костелу. велика васильківська шумить, наче океан
в очах пече
не обирають, так
то хай це буде кінець
дозволь мені піти з гідністю, не втративши себе й свій біль
(хоча подумки кажу - простягни руку і ти мене не втратиш більше ніколи)
дозволь собі бути собою
із усіма тінями, страхами, вагою тиші, невпевненістю
я бачу твою темряву і вона мене не лякає
я бачу тебе під шарами масок, гри, сарказму і приймаю це
я чую твою тишу – і вона гучніша за будь-що
я чую тебе і зараз, і тоді, і завжди

Comments

[fox_in_me]

Чомусь саме в костелі почуваєш себе затишно, саме у тиші, наче в беспеці.
Хоча правила, якими там користуються, відштовхують. Люди в рясах зовнішньо випромінють силу, і хочеться з ними разом її розділити, внезалежності від віроісповідання.
Тримайся. в таких місцях приходить сила.

[miss_teardrop]

так, це місце сили, й дуже потужне. у внутрішньому сумʼятті можна навіть просто прибігти й постояти навпроти – через дорогу. і думки, почуття стають гармонійними, спокійнішими.