O (![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
miss_teardrop) wrote2025-03-24 06:07 pm
miss_teardrop) wrote2025-03-24 06:07 pm
Entry tags:
хроніки_війни
сьогодні це відчули, певно, всі мешканці Сум.
88 постраждалих, з них 17 дітей станом на зараз.
я знаю цей район.
я вдивляюся у кадри, на яких зафільмовані руйнування, скривавлені люди, і завмираю.
подумки пригадую всіх знайомих, хто міг опинитися там. декому пишу у месенджери.
і ось мене вже звично накриває лавиною емоцій та спогадів.
неподалік мешкав мій колишній хлопець. у нього вдома ми разом грали у silent hill 4 the room, завмираючи від страху. запікали курятину. тихенько співали пісні 5'nizzа та portishead під гітару вночі на кухні. його чудова мама, його добра бабуся, батько, всі мешкали там, у пʼятиповерхівці біля дороги. сподіваюся, їхню квартиру не зачепило.
гуртожиток заводу з меблевим магазином на першому поверсі, сюди ми їздили на зйомки передачі. офісна будівля, тут працювала подруга. це ближче до епіцентру.
школа. колись сюди я їздила на упк, таке профнавчання для школярів. мені не подобалося шити, я намагалася у будь-який спосіб "злиняти".
"стрьомний райончик", так ми із друзями завжди його називали.
а сьогодні мені болить. сильно болить.
моя сестра написала колись: "ти дарма сприймаєш все особисто. твій біль для русні нічого не означає. як нічого не означатиме і твоя загибель".
вона, звісно, не писала слово "русні", це моє доповнення, так пишуть и кажуть ті, хто всі три роки перебуває тут. слово теж з часом стає своєрідним маркером.
заперечення болю не зменшує біль.
88 постраждалих, з них 17 дітей станом на зараз.
я знаю цей район.
я вдивляюся у кадри, на яких зафільмовані руйнування, скривавлені люди, і завмираю.
подумки пригадую всіх знайомих, хто міг опинитися там. декому пишу у месенджери.
і ось мене вже звично накриває лавиною емоцій та спогадів.
неподалік мешкав мій колишній хлопець. у нього вдома ми разом грали у silent hill 4 the room, завмираючи від страху. запікали курятину. тихенько співали пісні 5'nizzа та portishead під гітару вночі на кухні. його чудова мама, його добра бабуся, батько, всі мешкали там, у пʼятиповерхівці біля дороги. сподіваюся, їхню квартиру не зачепило.
гуртожиток заводу з меблевим магазином на першому поверсі, сюди ми їздили на зйомки передачі. офісна будівля, тут працювала подруга. це ближче до епіцентру.
школа. колись сюди я їздила на упк, таке профнавчання для школярів. мені не подобалося шити, я намагалася у будь-який спосіб "злиняти".
"стрьомний райончик", так ми із друзями завжди його називали.
а сьогодні мені болить. сильно болить.
моя сестра написала колись: "ти дарма сприймаєш все особисто. твій біль для русні нічого не означає. як нічого не означатиме і твоя загибель".
вона, звісно, не писала слово "русні", це моє доповнення, так пишуть и кажуть ті, хто всі три роки перебуває тут. слово теж з часом стає своєрідним маркером.
заперечення болю не зменшує біль.