hold me in a new way

[miss_teardrop]

поезія сталася зі мною у арендованій квартирі, з вікна якої видно зелені пагорби. вона була раптовою, весняною та стрімкою.
це наче частина чогось логічного, легко пояснюваного, відчутного. зовсім не схоже на мене - перелякану, втомлену, з мокрою спиною та рюкзаком, що увійшла у тишу незнайомого житла.
тут був простір дихати, простір відчувати. не ховати емоції та втому. простір бути собою - у самотності, мовчанні, свободі.
вночі я вийшла на балкон. у тихому київському дворику ледь чутно лунала мелодія, яку наспівував дівочий голос. легка, правильно інтонована, дві-три музичні фрази. я відчула майже забутий спокій. заварила собі чаю з ромашкою - і знову на балкон, слухати спів та рахувати зорі.
самотність. уранці кавомашина відмовилася працювати, я відкопала на кухні дивний ковшик та зварила каву в ньому. на смак напій був максимально огидним, проте я пила його з посмішкою, знову ж таки на балконі, гріючись у сонячних променях.
я слухала старезну електроніку - photek, kosheen, гуляла містом, щось їла, ледве помічаючи смак. робила йогу, щоб заземлитися, щоб зовсім не відлетіти. побувала на вечірці й нарешті послухала гру знайомого діджея. обіймалася з охоронцем, зі знайомим, знову з охоронцем, - як же мені не вистачає обіймів!
війна ніби відступила на деякий час - ані тривог, ані вибухів, ані шахедів. але була зі мною постійно, як тільки я відкривала ноут та занурювалася в роботу. нагадуючи, що це мій вибір - бути свідком і бути документалістом.
чи хотілося повертатися? чи хотілося лишитися?
я відчувала себе такою вразливою, такою живою. хоча це іноді й боляче, навіть не так - боляче було постійно. і я була вдячна за це. сновидіння, у яких побачила обличчя смерті, потік слів, знімки, музика, що знову почала звучати десь усередині, - хаос, ніжний, непередбачуваний, справжній.

Comments

[fox_in_me]

РЕчення майже живы, дуже сильно передаэться настрый та атмосфера.
По більше б таких моментів, коли вдається відволіктись від усього та опинитись в полоні особистих бажань, це інколи дуже необхідно, та чомусь, чи соромимось, чи боїмося.

[miss_teardrop]

дякую, що зчитав настрій. це був той момент, коли вперше за кілька місяців вдалося просто дихати. справді, чомусь боїмося бажань, хоча саме вони повертають до себе. але без цього важко згадати, хто ти.