північний форпост

[miss_teardrop]

недобра звичка – прокидатися на світанку від бабахів. близенько, але не схоже на приліт. перевіряю телефон, у поштовій скриньці — три нових листи, які зʼявилися вночі. я знаю, що це лише сповіщення.
проте відкриваю їх, читаю і  нарешті засинаю знову — без сновидінь, міцно і солодко, з посмішкою. відлуння гарматних залпів стишується.
вистачає сил на ранкову йогу, а потім збираюся та йду на вулицю. подвірʼя нашої багатоповерхівки безлюдне, ніби комендантська: ні матусь з дітьми, ні бабусь із собачками. прозорий червневий ранок, вмитий дощем.
на стихійному риночку вусатий чоловік із сивими скронями продає ромашки та гвоздики. питаю у нього:
— а як називаються ці? надзвичайно гарні.
суцвіття, схожі на сплеск блакитної фарби, із видовженими стеблами.
— дельфініум, — каже чоловік і дарує мені усмішку. — це я сам виростив.
— ніколи таких не бачила. можна гілочку?
— ось, беріть цю. це ж вам для радощів, правильно?
— саме так, — відповідаю.
— хай квіти вас радують!
 тримаю у долоні дельфініум, обережно, як справжнє диво. він пахне корицею. 
батьки зібрали величезні торбини і не знають, як доперти. знову і знову вмовляю їхати у фінляндію — волонтери заберуть, там сестра і їхні онуки, мої племінники, і відпочинок від звуків вибухів.
хоча зараз у місті неочікувано тихо. і ця тиша бентежить надто сильно.
розмови з батьками рухаються по колу:
— ми хочемо бути вдома!
— ви ж розумієте, що тут небезпечно, треба виїжджати.
— а ти?
— спочатку ви, вже говорили про це. 
— ми не хочемо у фінляндію! ми не доїдемо!
— тоді лишайтеся, можливо, є варіант зупинитися в одесі, я вже казала. 
— ти шо! там бомблять ще сильніше! ми не поїдемо! путін сказав, що він хоче захопити одесу!
тут я зриваюся на крик — і це, власне, крик відчаю, за який мені соромно, але у моменті просто втомлююся себе контролювати:
— далеко не факт, що його бажання стануть реальністю!
— він хоче захопити і суми! що буде з нашим житлом? а що, якщо він візьме суми? а якщо візьме харків? 
батьки так і кажуть - "візьме". 
— цього не станеться, але ви маєте виїхати.
ми всі просто дуже виснажені — в першу чергу від невизначеності.

підтримуйте сили оборони. ми тримаємося, поки тримаються вони. знаємо, якою ціною.

Watch on YouTube