sumy. буденність

[miss_teardrop]

"я відчуваю себе у абсолютній безпеці", - каже багатій та авантюрист жа-жа корда у виконанні актора бенісіо дель торо, поки у фільмі його намагаються вбити. 
я єдина у всій глядацькій залі, кому ця фраза здається смішною. суміш абсурду та іронії – у естетичній, шпигунсько-трилерній обгортці: шоста авіакатастрофа та постійні замахи на життя, донька-спадкоємиця, що збирається стати черницею, і чорно-білі видіння про янголів. 
"я відчуваю себе у абсолютній безпеці" – фраза лунає з екрану рефреном. 
вона народжується там, де перебуває протагоніст – у центрі циклону. 
і там – спокійно. 
коли навколо вже закручуються смертоносні вихрі, коли серце стискається у відчаї, у центрі циклону спокійно.
виходячи із зали кінотеатру, зустрічаю знайому, вона каже: "я відчуваю себе у абсолютній безпеці, як і всі сумʼяни". тривожний, гіркий сміх.
ворог просувається, і всі ми відкриваємо новини тільки з одним бажанням і надією: побачити, що його зупинили. 
на знімку  – ленд-арт у миропіллі, колись. тепер – від цього села, як і від ленд-арту майже нічого не лишиться. 
я запитую у лікарки, як же тепер наш план лікування. вона знизує плечима: "можливо, доведеться виїхати, якщо буде так, як ось недавно". 
але не у кожного сумʼянина є родичі на заході, які зрадіють його появі із численними торбами. не у кожного є відкладені кошти, щоб зняти десь житло: "з вас сума оренди за місяць, плюс завдаток у такому ж розмірі... а, ще комунальні, ну це ви самі". не у кожного є робота...
чудова альтернатива – проживання у дитячому садочку, де тимчасово розміщують переселенців.  незабутній досвід: десятеро в одній кімнаті, спите на крихітних ліжечках, душу або ж ванної кімнати просто немає, свої речі можна покласти... ну, хіба що під ліжко. книжки та ноутбук, так. 
проте це житло – безкоштовне. звісно, краще, ніж сидіти під обстрілами. 
я розумію і тих, хто виїжджає, і тих, хто залишається. 
я розумію себе – якщо кудись їхати, це буде кроком у безодню. там, де немає на що спертися, де не підхопить чиясь дружелюбна рука. 
а власне, ми і так балансуємо на вістрі ножа — ось вже три роки.

підтримуйте сили оборони. поки тримаються вони, тримаємося і ми.