як там суми

[miss_teardrop]

канонада гучно лунає майже весь час. 
я не можу не думати про прикордонні села – у колишньому житті, на тій роботі, ми постійно мандрували територією області. і особливо – свого району. знімали, ще дознімали, відпочивали. 
творче завдання: як звучить поле, зігріте сонцем? як звучать могутні дерева? яке почуття передати за допомогою музики? 
не можу уявити, що всього цього немає.
 "найбільше обстрілів зафіксовано у сумському районі. ворог активно застосовував скидання вог з бпла, рсзв та керовані авіаційні бомби".
"і ось вони поїхали в городі покопатися, біля нової січі. їх пропустили, не знаю як. вони розповідали, що над головою постійно свистіло. шууух... і впало десь у лісі. а у них там картопля, ну, треба ж щось виростити."
 таких історій — безліч. 

 стає все важче, я йду в бар до подруги. там вона рятується від реальності. мене нудить від цієї музики, нудить від гучних розмов, замовляю колу з льодом, відкриваю нотатки і починаю писати. це краще, ніж перебувати вдома. 
— а що ви пʼєте? — до мене підходить якийсь чоловік.
— колу.
— а щось алкогольне?
— не вживаю.
— а чому? — він чекає на жарт. врешті, це ж бар.
— немає настрою.
— як у всіх нас... — зітхає він та йде геть. 
 я продовжую писати.
просто треба пережити.
просто треба виїхати. 
просто треба щось робити.

проте у мене тут вже є життя. зліплене з уламків, але життя. 

підтримуйте сили оборони.