we are hostile aliens, immune from dying

любий щоденнику,

ми зустрілися з цією книгою у дуже дивний період мого життя.*
я придбала її у киянина, журналіста та власника телеграм-каналу про кіно (у одній особі), і виявилося, що книга старше мене лише на рік.
я не думала, що ми з нею потоваришуємо. мені здавалося, щойно я відкрию "гру у класики", щось зміниться. у мені, навколо, ззовні. ще одне татуювання? ще одна вінілова платівка? ще одна новела, написана і схована в уявній шухляді?
мій чоловік сказав: "якби мені трапилась така книга, яку потрібно читати у особливому порядку**, я б її викинув у вікно. це ж книга, а не ребус якийсь."
звичайно, я відповіла: "є речі, а є наше уявлення при них, і не завжди це тотожні поняття".
це не трубка***, це не книга.
але ж факт є фактом, любий щоденнику, вона (чим би "гра в класики" не була) вміє викликати ось такі сильні емоції навіть у тих, хто її не читав. і ще те, що викликає у мене страх. бо я боюся сильних емоцій.
вона стояла на моїй полиці майже пів року, і нарешті ми відкриваємо одна одну.
(поки що єдине, що трохи бентежить – безліч коментарів та зносок, проте і в цьому можна знайти дещо особливе :-)

коментарі:
* - "you met me at a very strange time in my life"  – final scene, fight club
** - порядок, у якому слід читати книгу, встановлений автором, існує схема, а також у кінці кожного розділу є покажчики, котрі направляють до наступного.
*** "віроломство образів" – картина сюрреаліста рене магрітта, на картині зображена курильна люлька, під якою рукописно виведено напис «це не люлька» (фр. сeci n’est pas une pipe). напис здається суперечливим, але фактично вірним. картина із зображенням люльки — це не сама люлька, а її образ.