ever again

[miss_teardrop]

за пʼять років до початку повномасштабного вторгнення

намагаюся пригадати, коли все почало руйнуватися і розпадатися на уламки. приблизно тоді світ вже тріщав по швах, я їду в останньому тролейбусі додому, і розглядаю подерті колінки на своїх чорних улюблених джинсах. листопад, за вікном падають перші соромʼязливі сніжинки. я не відчуваю холоду.
сфотографуватися у дзеркалі, що висить у салоні біля дверей, – відчайдушна спроба фіксації моменту, так, щоб у кадр потрапили ще й контури багатоповерхівок. щирість і продуманість водночас. я не подобаюсь собі, але знімок не видаляю.
вогні ліхтарів на протилежному березі надто яскраві, набережна надто темна, чай у термосі надто гарячий. він дістає із рюкзака порцелянові чашки, і я просто дивлюся, як обережно він розливає напій, і не можу відвести погляд.
хоча мушу.
якщо це неважливо, чому ти не йдеш? якщо це важливо, чому не робиш спроби обійняти?
я запитую себе двічі, можливо, тричі.
немає відповіді.
натомість пишу незнайомому тату-майстру, чи можу завітати на сеанс сьомого грудня.
світ розпадається на уламки надзвичайно швидко, так здається, бо у мене немає жодного уявлення, що станеться за кілька років.
обираю місце для малюнку, який буде на шкірі завжди: права рука, передпліччя, так, щоб не бачити щодня.
it was sick and, no,
you don't even know
how it comes
and shifts
я не відчуваю болю, це дивує, повертаюся на роботу. показую колегам – "це вже третя? вона щось означає?" 
абсолютно нічого.
а вночі бачу, як чорнила стікають з руки на підлогу і затоплюють кімнату.
я захлинаюся чорнилами.
місто захлинається снігом.
на зворотному шляху з музичної школи йду до озера. арктична пустеля, довершена чистота, симфонія білого кольору. дістаю щойну куплену пачку "парламенту", запалюю.
чому ти ховаєшся, наче підліток? ти давно доросла. не хочеш, щоб хтось знав, що твоя залежність повернулася? 
перша сигарета неймовірно огидна, кашляю і майже втрачаю свідомість від нікотинового удару. я не повернуся до цієї звички, обіцяю, знаючи, що це неправда.

майже три роки після 

і ось світ розсипався на уламки остаточно, і психотерапевтка у зумі питає: "чому ти не хочеш дозволити собі бути щасливою?"
питання звучить абсурдно, проте здогадуюсь, про що воно –  насправді.
я, нажахана, пишу їй вранці і прошу зустрітися, після того як мене розбудили вибухи і робота київської ппо. з телеграм-каналів вже знаю, що пошкоджена будівля навпроти костелу — за два квартали.
 "тому що, коли я щось відчуваю, це схоже на апокаліпсис".
нарешті відповідаю, і намагаюся не дивитися психотерапевтці в очі.

Comments

[fox_in_me]

Важко щось додати, коли це стало просто буденністю.
хочеться щиро побажати мати бажання дивитись в очі терапевту, і щоб вони не були порожніми.
В мене просто всередні не має слів зараз(

[miss_teardrop]

тут більше про те, як світ почав розсипатися на уламки ще до війни, і як важко це було помітити і визнати. внутрішня хронологія розпаду, скажімо так. а війна все це просто вивела назовні. важкий текст чомусь народився... відредагувала трохи - тепер має бути зрозуміліше.
на щастя, той період життя давно минув.
дякую за побажання, очі терапевтки якраз не були порожніми, тільки від того в моменті не стало легше )
але визнати і назвати - то вже дуже важливий крок )

[fox_in_me]

На мою думку час лише створив більше приводів для того, щоб все розібрати по шматочкам.
Війна доволила людям проявити себе справжніми, нае випустить все звірине на зовні.
Виживаюит не хоробрі, а ті, що хитрі, ось в чому запорука зараз, і цим треба користуватись.

[miss_teardrop]

так, згодна, війна дозволила людям проявити себе справжніми. але не тільки звіряче - людяне теж вийшло назовні. воно завжди жило поруч, війна це оголила, контрастно.
як же бути, якщо не вмієш хитрувати?

[fox_in_me]

Для мене це досі відкрите питання. Важко.
бо хитрість також є наявністю розуму. Як з юристами та адвокатами, вони добре володіють знаннями про закони, і дуже влучно в них розбираються, переводячи у вірне русло ті, чи інші питання. НАразі знання про закони є вкрай важливими, особоливо в країні, де вони діють "вибірково".

[miss_teardrop]

і для мене теж. бо розумію, хочеш вижити, адаптуйся, навчайся хитрувати, вивчай закони. але закони теж змінюються весь час. і все одно несправедливість присутня.

[fox_in_me]

справедливості марно шукати, особоливо у нас, в авторитарному режимі, та крахні взагалі.
Але для розуміння загальної ситуації це необхідно, таким чином починаєш розуміти за якими правилами йде гра довкола, сае для того, щоб знайти свій інтерес.

[miss_teardrop]

на мою думку, правила нечесні, за якими йде гра.

[fox_in_me]

Правда в тому, що правил не існує. Є лише прикра ілюзія їх існування, головне правило в цьому- вижити, та зберегти себе, за будь яку ціну, все інше зараз другорядне.