як мають завершуватися історії?

[miss_teardrop]

я давно не писала, ані про себе, ані про місто. історії та слова - їх завжди було вдосталь. просто відвертість знову трохи напружує, як колись. так, ніби простягаєш руку назустріч, а там – лише порожнеча. ця історія, яку хочу розповісти, проста і дуже особиста.

у арктичному повітрі місяць сяє так яскраво, -22, руки тремтять, але не від холоду. тут, на дитячому майданчику, оточеному багатоповерхівками, мені б хотілося розкласти багаття і станцювати шалений танок, сміючись та ридаючи, танок втрати, танок звільнення.
і хотілося б жбурляти в полумʼя спогади, флешки, книги, фотографії... тільки подарована музика, на жаль, не згорить.
у моєї втрати є імʼя: два склади, пʼять літер.
він просто перестав бути - другом, найближчим, найважливішим.
колись він був коханим - тим, хто відкрив цілий світ, не дозволяючи собі жодного дотику.
і за власним бажанням він перестав бути чарівником і джерелом натхнення.
наші шляхи не одразу розійшлися. мабуть, це вже четверта спроба – і остання.
"так, як ти хочеш спілкуватися, у мене проходять власні кордони і мені стає некомфортно. я натякав на це, але все йшло в бік ескалації, а не прийняття".
я прочитала повідомлення від нього серед насиченого робочого дня.
і завмерла.
можливо, він нарешті зрозумів, як сильно ми змінилися.
зі мною стало важко спілкуватися.
у мені відсутня легкість.
я виживаю у невеликому прифронтовому місті, куди вже почали долітати fpv-дрони.
де постійно - якщо не шахеди, то балістика. де електрика буває лише 8 годин на добу (взагалі непогано). хоча і в його місті теж неспокійно.
я стала іншою.
навʼязливою, незручною, занадто щирою. тією, що потребує тепла. тією, що не страшиться конфліктів і обирає себе, майже як у дописах поп-психологів у соцмережах.
(він теж посміявся з нових рис мого характеру).
тією, яка у метро записує в нотатках: "усі маршрути ведуть на велику васильківську, blooms corda співає в навушниках: "ні від горіха лист, ні сонця жовтий хвіст", хіба ж не очевидно, "не замінить тебе"."
(на щастя, адресат ніколи це не прочитає).
і тією, яка тьмяним ранком на незнайомій кухні відкриває повідомлення з одним-єдиним словом "прощавай", відправлене о другій ночі, і більше не боїться втратити.
а наскільки змінився він?

цього я вже не дізнаюся.  

Comments

[juan_gandhi]

Ох как сложно это всё.
Спасибо за рассказ.

[miss_teardrop]

дякую.
я насправді ледь справляюся, проте писати про це - розрада, що дуже допомагає)

[fox_in_me]

И правда, выбирать себя, и оставаться с собой, единственный путь в будущее, которое еще не написано ,но будет, обязательно будет.
Война очень сильно размыла понятия чувств, организм борется за выживание, а душа за способность жить, эти две силы сейчас противоборствуют, вопреки необходимости работать сообща.